Як я працюю
Підлітки та діти
- Образ
- Гра
- Історія
- Довіра
Підлітки
Коли всередині змінюється швидше, ніж знаходяться слова
У підлітковому віці почуття часто випереджають мову. Тому в роботі я спираюся не лише на розмову, а й на образ — малюнок, метафору, уяву. Так можна говорити про складне, не називаючи його одразу прямо.
Терапевтична розмова
Простір, де не треба підлаштовуватися й добирати правильні слова.
Ми говоримо про те, що зараз справді важливе: стосунки з рідними й однолітками, тривогу, злість, самооцінку, втому, пошук себе. Іноді це перший простір, де щось можна сказати вголос.
Я не поспішаю з висновками й порадами. Спершу — зрозуміти, як улаштований цей внутрішній світ і що саме зараз важко витримувати.
Арт-терапія
Колір, лінія і матеріал як спосіб висловити те, для чого ще немає слів.
Злість, сором, розгубленість буває важко назвати — але їх можна показати. Робота з матеріалом дає почуттям форму, у якій їх легше роздивитися.
Малювати «красиво» не потрібно, і результат ми не оцінюємо. Ми разом розглядаємо те, що вийшло, і шукаємо, що в ньому впізнається.
Образні вправи
Робота з уявою: як виглядає те, що зараз відбувається всередині.
Іноді достатньо запитати: «А якби ця тривога мала вигляд — який би він був?» — і те, що здавалося суцільним і нескінченним, отримує форму, межі та ім’я.
Образ дає дистанцію, а з дистанції з ним уже можна щось робити: роздивитися, змінити, домовитися. Це буває легше, ніж говорити про себе напряму.
Діти
Дитина рідко розповідає — вона показує
З дітьми я працюю їхньою власною мовою: через малюнок і казку. Те, що складно пояснити словами, проявляється в образах, сюжетах і мотивах, які повторюються.
Серійне малювання
Малюнок повторюється від зустрічі до зустрічі — і поступово змінюється разом із дитиною.
Це не одне заняття з фарбами, а послідовність. Дитина малює регулярно, у стабільному ритмі, і образи, які повертаються з малюнка в малюнок, поступово складаються в історію.
Тлумачити кожен малюнок не потрібно. Важливіші передбачуваність, увага й присутність дорослого поруч: у безпечних умовах психіка сама рухається до впорядкування.
Казкотерапія
Історія як безпечна відстань до того, що страшно назвати своїм іменем.
Герой стикається з труднощами, шукає вихід, зустрічає помічників — і дитина проживає це разом із ним, не говорячи прямо про себе.
Казку можна слухати, придумувати, домальовувати, змінювати їй фінал. Саме там дитина часто знаходить власний спосіб упоратися — той, який справді її.
Спільне
Спершу довіра, потім слова
І з підлітками, і з дітьми я не поспішаю з поясненнями та інтерпретаціями. Спершу має з’явитися довіра — до простору, до дорослого поруч, до самого процесу.
Далі психіка робить свою роботу: те, що не вдавалося сказати, поступово знаходить форму — у слові, малюнку чи історії. І тоді з цим уже можна щось робити.
Перший крок
Написати мені
Якщо ви думаєте про роботу для підлітка чи дитини — напишіть, і ми обговоримо, чи підходить такий формат саме вам.
Записатися